Індивідуальне оздоблення та рішення у Сен-Поль-де-Ванс

Головне технічне питання на тутешній давній забудові не декоративне. Вапняні тиньки не обробляються як цементні: сумісність за паропроникністю між основою та оздобленням керує всім іншим. Надто жорсткий розчин на кладці, яка рухається, тріскається; надто закрите покриття на стіні, що має віддавати воду, відшаровується пластами. Тому спершу вибирають сумісність, а тоді тон — і ніколи навпаки, хоч би який гарний був поданий зразок.

Вапно задає і свій календар. Воно тужавіє повільно, погано зносить і мороз, і повне літнє сонце, а остаточний тон проступає лише в міру карбонізації. Побілка, оцінена назавтра після нанесення, нічого не каже про те, якою вона стане. Тому ми працюємо пробними ділянками, лишеними сохнути, переглянутими з відстані й при світлі самого місця. На балках і столярці правило те саме: олійне чи воскове оздоблення оцінюється після вбирання, а не в мить нанесення. Терпіння входить до прийому.

Передгірна комуна без морського фронту, вона єдина з одинадцяти, де сольова атмосфера не є визначальним чинником для металевих виробів. Це не означає, що метал тут вільний: це означає, що змінюється критерій. Ковальство, металеві вироби та скобʼяні прилади добираються тут за конденсатом, за підвладністю косому дощу і за стійкістю поверхневої обробки, а не за опором хлоридам. Це ощадність засобів — за умови, що міркування доводиться до кінця і приморські рефлекси сюди не переносяться.

Натомість перепад між денною та нічною температурою тут виразніший, ніж біля моря: морська теплова інерція вже не діє, і тиньки, як і матеріали, працюють дужче. Масивне дерево, шпонована панель, невдало поставлений деформаційний шов скажуть про це через рік. Тому ми лишаємо дереву його хід, ставимо шви там, де матеріал хоче рухатися, і воліємо виріб, що приймає рух, від виробу затиснутого, який врешті трісне. Провансальський передгірний регістр — місцевий камінь, вапно, балки, черепиця — цій ощадності відповідає.

Село всередині мурів опоясане укріпленнями, віднесеними до історичних памʼяток від 1945 року, а нарізка його ділянок лишилася незмінною від 1705 року. Обслуговування йде вузькими брукованими вуличками: ручне перенесення тут правило, а зберігання матеріалів неможливе. Оздоблювальні роботи ведуться тому з коліс, у точному порядку монтажу. Давня нарізка задає до того ж свої розміри: два сусідні приміщення майже ніколи не мають однакової висоти, а прямовисна стіна тут радше виняток, ніж правило.

Саме це робить тут роботу на замовлення неминучою, а не оздобною: серійна шафа не знаходить місця в кімнаті, де жодна стіна не пряма, а стандартна столярка лишає зазор, якого жодним оздобленням не виправити. Ми обмірюємо, рисуємо, виготовляємо для цієї самої кімнати. Деталь передбачає, врешті, те, що її несе: загальнобудівельні та конструктивні роботи, що відновлюють кладки й перекриття, преміальний ремонт і реконструкцію, яка визначає програму, прибудови й облаштування, що зважають на застиглу нарізку ділянок. Сторінка, яку ми відводимо Сен-Поль-де-Ванс, обʼєднує ці чотири вміння.